НАУЧНА РОБОТА УЧНІВ

КЕРІВНИК ВЧИТЕЛЬ ЕТИКИ ГРОДІКОВА О.В.

 

Щастя твоє, і мир твій, і рай твій, і Бог твій усередині тебе.
Григорій Сковорода У філософії одне з видних місць по праву займає проблема людського щастя. Серед відомих імен філософів навряд можна виявити хоч одного мислителя, який не висловився б яким-небудь чином із цього приводу. Багато філософів, вчителів етики і релігії були захоплені спробами вивести свого роду "формули" щастя, знайти рецепти його виготовлення, вказати шляхи до нього, вивести алгоритми його досягнення. Таким чином, проблема щастя має величезне значення в житті людей всіх поколінь, а саме по собі прагнення людини на щастя — явище більш, ніж очевидне. Якщо ввійти на сторінки Інтернет-форуму, можна побачити зацікавленість і активну участь молоді в розгляді цього питання. Центральне місце в своїй філософії цьому питанню приділяв і наш український філософ Григорій Сковорода. В працях Григорія Сковороди накопичений величезний багаж інформації, досвіду і досліджень на даний предмет і вивчення даного питання може надати неоціненну допомогу сучасному поколінню для розуміння і досягнення щастя. Філософська спадщина Сковороди формувалася під впливом декількох чинників. Цими чинниками є, перш за все, любов до Біблії, знання грецької філософії, а також знайомство з різними філософськими системами. Сковорода, так само як і Сократ, вважав щастям реалізацію людиною власної природи. Заявляв про себе, що "замислив розумом і побажав волею бути Сократом на Русі". Так само, як Арістотель, Сковорода вважав, що вищою метою людини є щастя, і серед численних чинників щастя (зовнішні, тілесні, внутрішні) найголовнішим є внутрішній стан душі. Як і стоїки, він вважав, що ніщо зовнішнє не може вплинути на внутрішній світ, розглядаючи як основний чинник щастя внутрішній стан людини. Вплив платонізму був виражений в розділенні сущого на матеріальну і нематеріальну сфери і надання переваги нематеріальному. Вважаючи щастя за вищу мету людського життя, Сковорода наслідує античних авторів. . Сучасники Сковороди в своїх спогадах пишуть, що Сковорода не розлучався з Біблією, черпав звідти мудрість, але його „алегоричний” метод тлумачення Священного Писання різко відрізнявся від офіційно-церковної версії. Окрім різних джерел, що формували світогляд Сковороди, на його філософію вплинули історична обстановка, моральний клімат в період його життя, а також його особові характеристики. У філософському ученні Сковороди найяскравішим, найсильнішим і найважливішим є теза про щастя людини і людства: „Немає солодше для людини і немає потрібніше, ніж щастя” [11,т.1 «Вхiднi дверi до християнського доброчестя» стор.144]. Григорій Сковорода вважав, що для істинно щасливого життя потрібні знання і мудрість, щастя полягає в душевному світі і серцевому весіллі, для досягнення його потрібно віддаватися на волю Божу, що означає жити згідно з природою. Розуміння щастя у філософії Г.Сковороди складається з декількох аспектів. Розглянемо кожний з цих аспектів, щоб глибше зрозуміти погляди українського філософа. Сковорода був впевнений, що щастя живе у внутрішньому мирі серця. В творах „Ізраїльський змій”, «Вхiднi дверi до християнського доброчестя» філософ чітко формулює свою концепцію двох натур. Саме думка про дві натури лягла в основу вчення про щастя. В своєму творі „Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: чи легко бути добрим” Сковорода пояснює, чому люди частіше нещасні, ніж щасливі. Перемога злої волі веде людину на шлях зла й нещастя, і, навпаки, добра воля відкриває людині шлях до чесноти й щастя. «Шукаємо щастя по сторонах, по століттях, по статтях, а воно є скрізь і завжди з нами, як риба у воді, так ми в ньому, а воно біля нас шукає самих нас. Немає його ніде, потім є скрізь. Воно ж подібне сонячному сяйву: відчини тільки вхід йому в душу свою. Воно завжди штовхає в стіну твою, шукає проходу і не знаходить: а твоє серце темне і невеселе і тьма вверху бездни» [11,т.1 «Розмова, названа Алфавит , або буквар миру» стор.411]. Пізнаючи в собі вічні закони, людина перемагає злу волю й підіймається над тлінню, досягаючи істини, любові, душевного спокою: „Тепер розуміємо, в чому полягає наше істинне щастя. Воно живе у внутрішньому мирі серця нашого, а мир у погодженні з Богом”.[11, т.1 « Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» стор.324] . Григорій Сковорода вважав самопізнання необхідною складовою щастя. Він вчив, що щасливою може бути тільки та людина, яка пізнає саму себе. Самопізнання є стартовим майданом для «спорідненої» праці, про яку далі йтиме мова. У роботах «Наркіс. Розмова про те: Пізнай себе» і «Симфонія, наречена книга Асхань, про пізнання самого себе», як і в багатьох інших, обґрунтовувалася ідея самопізнання людиною своєї духовної суті як необхідної умови досягнення щастя. «А не розуміти себе самого — це те ж таки, слово в слово, що згубити себе. Коли в твоїй хаті заховано скарб, а ти про те не знаєш, це все одно, слово в слово, що його нема. Отже, пізнати самого себе, і відшукати себе самого, і знайти людину — одне і те ж. [11, Наркіс. Розмова про те: Пізнай себе.] Також він вважав неможливим досягнення щастя без вдячного серця. Григорій Сковорода в своїй концепції щастя велику увагу приділяв вихованню почуттів і вихованню волі. Він учив, що людина несе відповідальність за ті почуття і настрої, які вона переживає. Почуття подяки, виховане в людині, обертає все на благо, у всьому знаходить радість і достаток. Таким чином, філософ вважає, що виховання почуттів визначає для людини мир щасливим або нещасливим: «Чи хочеш блаженним бути? Будь задоволений долею твоєї природи» [11.т.1 «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру»] Головним фактором щастя Сковорода вважав споріднену працю. Він припускав існування свого роду «harmonia proestabilita» між суспільством і людиною. Суспільство Сковорода любив порівнювати з годинниковим механізмом, де кожна частина хитро підігнана до цілей всього. Таким чином, між суспільством і душею людини існує гармонія. Ця гармонія відображається в душі людини природженою йому схильністю і здібностями до того або іншого виду суспільної діяльності. «Як орел створений до лету, а гадюка – плазувати, так і люди: одні до одного діла, другі - до другого. Це Богом закладене в їх природі. Цю правду треба вміти розпізнавати». [11, т1 «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру»] Від того, чи будуть люди керуватися в житті своєю «спорідненостю» чи ні, цілком залежить і суспільне благо, і особисте щастя людини. У Григорія Сковороди труд це не обов'язок, не борг, не примушення, а вільне ваблення людини. Процес праці розглядається Сковородою як насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Потрібно пізнати свою природу, вслухатися в себе, зрозуміти, що саме мені, а не кому-небудь іншому потрібне і сміливо визначитися в житті. Філософ розумів, що кожен повинен йти своєю дорогою, але до однієї мети знайти себе. «Боже царство скрізь присутнє, і щастя у всякій статі живе, якщо входиш в нього за керівництвом твого творця, на те саме тебе в світ цей привівшого. Не дивися, що вище і нижче, що видніше і не знатніше, багатше і бідніше, але дивися те, що тобі споріднене, Раз вже сказано, що без спорідненості все ніщо» [11,т.1 «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру»] Причиною нещастя філософ вважав працю без покликання, роботу з потреби або працю з метою збагачення. «Навіщо хапаєшся за посаду, не відаючи, чи будеш в ній щасливим? Як можна тобі відправити її вдало, не до неї народженому? Хто може підписатися, що хороша ця їжа буде на користь твоєму шлунку? Чи не краще сам се можеш довідатися? Справся ж сам з собою. Пізнай себе. Послухай себе і послухай пана свого. Є в тобі цар твій, батько і наставник. Слухай себе, і знайди його і послухай його. Він один знає, що тобі споріднене, тобто корисне». [11,т.1 «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру» стор.312] Згідно з його поглядами, людина буде нещасною, якщо: входить в неспоріднену стать; несе посаду, природі осоружну; навчається, до чого не народжена; дружить з тими, до кого не народжена. «Ці доріжки є рідний нещастя шлях». [11, т.1 стор.327] Звідси і заклик: роби те, до чого народжений, будь справедливою і миролюбною людиною, і будеш щасливим. В своїй філософії Г. Сковорода акцентує увагу на незалежності від зовнішнього. Досягнення людського щастя, на його думку, не пов'язане з примноженням людиною своїх матеріальних потреб. Скоріше навпаки: чим краще людина пізнає самого себе і навколишній його світ, тим розумнішими і скромнішими повинні бути її потреби. Ця думка особливо яскраво виражена в "Притчі, нареченою "Евродій"": "Будь задоволений малим. За багатьом не женися… ". Своїм поняттям щастя він наче стає на захист природи людини від примітивного її зведення до використання . Сковорода в творі «Вхiднi дверi до християнського доброчестя» утверджує важливість внутрішньої, духовної природи, відкидаючи все зовнішнє, яке є лише марновірство, забобони й джерело марних суперечок, породжує війни й розбрат: „ «Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, …не плазуй земною кулею, не блукай Єрусалимами... Повітря і сонце завжди з тобою, … а все що біжить од тебе геть, знай, - чуже, й не вважай його за своє...” [11,т.1] Цікаво те, що Сковорода вважав важке за непотрібне, а потрібне неважким. «Дяка блаженному Богу за те, що потрібне зробив не важким, а важке не потрібним. Немає солодше для людини, і немає потрібніше, як щастя: немає ж нічого і легше за це. — Дяка блаженному Богу!» [11,т.1 «Вхiднi дверi до християнського доброчестя»]. Аналізуючи твори Сковороди, можна побачити рецепт щастя, якого так шукають люди. По-перше, треба не шукати щастя в зовнішньому, а також в матеріальних цінностях, воно знаходиться в середині людини, в її серці. По-друге, щасливою може бути людина, яка спілкується з Богом, йде дорогою добра, а не зла. По-третє, щаслива людина знайшла свою «спорідненість», і така праця приносить їй велике задоволення. Також така людина знає, що потрібне їй дається легко, вона не старається бути з кимось рівною, а щаслива, розуміючи те, для чого вона створена Богом. Все своє життя Григорій Сковорода шукав шлях до щастя і знайшов його у внутрішній свободі. Тому його бажанням було висікти на могилі слова: «Світ ловив мене, але не спіймав» Значущість філософської спадщини Г.Сковороди в тому, що на нього можна опертися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним і незахищеним. Багато з проблем може одержати розв'язку, якщо воскресити теми „спорідненої ” праці, внутрішнього задоволення, нерівної рівності, поставлені Сковородою майже 250 років тому. Сучасні екологічна, економічна криза – це свідоцтво того, що людство займається в основному „неспорідненою ” працею і ще не усвідомило роль „спорідненої ” праці, пов'язаної з суттю самої людини. Може рецепт щастя Сковороди в нашому бурхливому, матеріалістичному часі виглядає дуже ідеалістично, але він своїм власним життям доказав, що це правда. І ті, що йшли його шляхом, теж були щасливими. А чому б не прислухатися до вічних істин і не спробувати так жити? Список використаної літератури 1. Багалій Д. Український мандрований філософ Григорій Сковорода. Київ: УКСП Кобза, в-во Орій, 1992. 2.Бачинин В.А. Малая христианская энциклопедия: В 4т.-СПб.:Шандал,2003.Т.1.-Религиозная философия.-2003. 3. Веле Штилвелд Сутність «філософії серця» Г. С. Сковороди , мережевий реферат h.ua/story/54745/ 4.Войнич В.Е. Григорій Сковорода. Мінськ, 1999р. 5. Горський В.С. "Історія української філософії”. Курс лекцій", К.,1997р. 6.Домке А. Е Проблема человека в философии Г. С. Сковороды http://virlib.eunnet.net/sofia/01-2000/text/0104.html 7.Ковалінський М. Жизнь Григорія Сковороды Писана 1794 года в древнем вкусе. /skov217.htm 8. Марєєв С.Н., Марєєва Е.В., Історія філософії - М., 2004р 9.Пільчук І., Г.Сковорода "Дніпро", К., 1971г. 10.Поліщук Ф.М., Г.Сковорода, "Дніпро", К., 1978р 11. Сковорода Г. Повне зібрання творів У 2-х т. — К.: Наукова думка, 1973. 12.Табачников И. А. Григорий Сковорода. – М., 1974. 13. Чернышева А.Н., Василенко С.В., Кулеш Г.Л. Идея «сродного труда в творчестве Г.С. Сковороды. Донецкий национальный технический университет. www.masters.donntu.edu.ua/2005/fema/kulesh/library/statya4.htm 14. Чижевський Дмитро Українська філософія. Українська культура http://izbornyk.narod.ru/cultur/cult11.htm 15. Эрн В. Г.С.Сковорода Жизнь и учение. Мн.,Харвест, М., 2000 _slovarmz